А я тепер закоханий в печаль,
Ось жде під аркою вона, готична панна,
Запитливо торкається плеча:
"Ходім, покажу льодові фонтани"
Гуляєм путівцем вже безіменних мрій
Чи присідаєм на румовищі каплиці,
Вона зоріє з-під вологих вій:
"Я Вас люблю, мій одинокий принце"
Я трішки їй підігрую, ну, що ж,
Хай буде хоч сумна, але прегарна казка,
І коли місячний нас вишиває дощ,
Ділюсь я сокровенним: " Ви прекрасна".
Обоє знаємо, що тут я лиш тому,
Що важкохворим радять тишу й спокій,
Хоч хтось печаль відносить до отрут,
Вона відновлює, неначе сон глибокий.
Ніч невловимо змінюється днем,
Короткий наш роман - уявна терапії,
З-під солов'їних крил старих вишень
Я вийду, як одужати зумію.
А їй залишу сад, стежинки і ключі.
"Я Вас люблю" - такий рефрен розлуки,
Якщо ж потребую я паузи в житті,
Віддамся знову в ті цілющі руки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705910
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2016
автор: Віталій Стецула