[i](В ім’я і славу нашого небесного Отця)
[/i]
Дарує небо спокою блакить,
Що в сонячнім промінні дивно сяє.
Цінуй життя цю неповторну мить,
Не завжди ясно у житті буває.
Мінлива, як саме життя, погода,
Вкривають небо хмари грозові.
Так Господом задумана природа –
Чергуються дні ясні й дощові.
Усе поперемінно чорно-біле,
Минає смуток і душа радіє.
З дерев злітає листя пожовтіле –
Весною молоде зазеленіє.
Буває нерозділеним кохання,
Коли зустріне серце мовчазне.
Яким би не було розчарування,
Усе минає – це також мине…
Лише любов від Бога назавжди,
Що вірою в серцях людських горить.
Коли тривожно – погляд підведи –
Дарує небо спокою блакить…
© S.Nemo
11.11.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705997
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.12.2016
автор: Finist