Цеберко пристрастей жарких
У душу, як ту воду, набираю
Й несе мене струмок чуттів
Десь в океан, щоб в нім втопити.
Так тіло жарке просить ласк,
Що навіть думати несила,
Несеться думкою туман …
Це перевтома чи … недолюбила …
Сп’янілий в голові дурман
Наперекір усім шепоче,
Що треба жити в повну грудь,
Без тих парканів заборонних …
Що справжня – вивільнена суть,
І повноцінна, й всестороння,
І лише так гармонію здобуть
В єднанні Всесвіту з собою …
Хто те придумав «Це не можна»,
Той справді хіба жив життям?
Не хочу чути маршів похоронних,
Я ще жива, це ж видно Там!
Хай чують всі, хто ніби світом править:
Так, доросла, дозріла я,
І більш не звабити мене життям порожнім,
Далеким від гармонії буття.
Кохати – гріх? Що за дурня.
Хто це придумав «гріх природи»?
Лиш на любові вся тримається Земля,
В душі із тілом лиш гармонія глибока.
21.11.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706297
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 13.12.2016
автор: Лєна Дадукевич