[quote]«Ми рідко можемо допомогти своїм найближчим. Або ми не знаємо, яку частину себе віддати, або, найчастіше, вони не хотять того, що ми даємо. Тому й стається так, що ті, з ким ми живемо і кого повинні знати, вислизають від нас. Але ми все одно можемо їх любити – ми можемо любити цілковито без повного розуміння»*(Norman Maclean “A River Runs through it and Other Stories”) [/quote]
Він поруч, але вся його душа
обвіяна холодними вітрами,
чужинне щось блакитними дарами
манить її, як здиблене лоша.
Луною поміж нами — дисонанс,
і нарізно течуть життєві ріки,
мовчання білосніжні зимні піки
розріджують сумний останній шанс.
Це сталося не вчора і не тут,
далеко, поза межами прозріння,
вродилась таїна нерозуміння
і танучих, як сніг, родинних пут.
Привільно, без вузди і без гроша,
далеко від залишеного дому
блукає по орбітах незнайомих
зухвале неприборкане лоша.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706309
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.12.2016
автор: Вікторія Т.