Я не буду дивитись приречено,
Але й погляд від тебе- не відведу.
Бо наївно: надіятись втечею
Відвернути розлуки біду.
Бо від себе втекти неможливо,
І сховатись від себе- теж.
Проводжає осіння злива
Моїх спогадів вічний кортеж…
І нелегко позбутись сум’яття,
Що неждано до мене прийшло…
Ще болять мої рани роз’ятрені,
Ще живильне твоє джерело!
© Володимир Присяжнюк
02.12.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706443
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2016
автор: Володимир Присяжнюк