І небо плаче, плаче мов мала дитина

Поглянь,ти  бачиш  це  величезне  небо,
В  його  широтах  загорнулися  хмарки,
Ми  його  сліз  "людських",як  щастя  ждемо,
Щоб  землю  окропити  від  всіх  злих...

І  небо  плаче,плаче  мов  мала  дитина,
Вона  останні  свої  сльози  віддає,
А  ми  невпинно:"Ця  вода  набридла,
Та  не  лий  вже  ти  її,не  лий,хай  щастя  краще  нам  дає!".

Ніхто  не  бачив,як  з  роси  вийшла  дівчина,
І  небо-тато  дивиться  їй  вслід,
Він  заради  нас  віддав  свою  дитину,
Щоб  вона  вказала  нам,робити  як  не  слід..

Вона  пройшла  повз  сиву  хатину,
Повз  землю  не  родючу  і  суху,
І  не  побачила  жодну  людину,
Яка  б  мала  надію,на  шляху.

"Роса"  все  йшла,оминаючи  людську  тривогу,
І  вже  зневірилась,що  зустріне  хоч  одну,
Та  вмить  побачила  хлопчину,що  дивився  на  дорогу,
І  з  дерева  збирав,щоб  випити,росу..

Сонце  палало,зігріло  серце  дівчині  цій,
Зігріло  так,що  вона  дощем  і  вітром  стала,
Вона  дивилась,як  схилився  на  коліна  хлопчина  цей,
Цілує  землю,краплі  і  дивиться  на  небо:"Спасибі,що  надію  нам  даєш!"








адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706508
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.12.2016
автор: Рита Несстеренко