***
Так нагадали з першою зимою –
зламається підкова під конем,
а той, хто мав би плакати за мною,
нап’ється і навряд чи пом’яне.
І підуть дні, страшні, мов ешафоти,
рої дружків облипнуть, як мухва.
А він схоронить в шафі моє фото,
аби щоранку погляд не ховать,
і ніби відчахне мене навіки,
аж зігнуться минулого стовпи.
Якось-то похмелившись після бійки,
він не згадає тих, з ким вчора пив,
бо хміль зітре теперішнє й торішнє.
...Тремтячою рукою - з куражу -
він вистрелить життя, як кістку з вишні,
туди, звідкіль я вже не поможу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706585
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 14.12.2016
автор: Любов Матузок