П’ять тисяч днів поневірянь,
Чужих обіймів і прокльонів
між нами прірва із вагань,
вагонів стук і пустота перонів
П’ять тисяч тяжких перемог.
щоб далі жити – над собою
І падав хрест – то бачив бог
з плечей моїх – так бігла за тобою
П’ять тисяч –то страшне число.
а, втім, життя, як шар котилось,
вбирало в себе світ воно
і , згодом ,вщент переродилось:
Натхненням біль нестерпний став
кохання зерна –в рими проросли
а ти – все, що від мене мав
із серця виривав та кидав в мої сни
Смішна закохана дурепа…
п’ять тисяч днів –і це… пройшло
не бійся – я не відьма із вертепа –
в собі перетравила зло
Прийми ж від мене подарунок -
сльозинку щастя на щоці,
такий же ніжний поцілунок
і келих істини в руці…
© Олена Зінченко 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706612
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2016
автор: Zinthenko Olena