Лягали на папір слова
Зливаючись в екстазі
І не тривожило ніщо
Миттєвостей фантазії.
Там - у безмежній вишині
Душа моя літала
І ніжним доторком пера
Слова оті єднала.
Закохані були слова...
Чи їх - тобі судити?
Любов буває,бач,сліпа
Ніщо з цим не зробити.
Вони ж,як люди,зрозумій!
І в тому наша сила,
Щоб поєднати їх навік
Єдинажди , уміло.
Ти ж,знову взявся за своє,
Душа твоя жадає...
Нової жертви у рядках
Моїх - собі шукає.
Навіщо ж креслити слова,
Папір цим ґвалтувати?
Якщо в ту мить моя душа
Хотіла так казати.
І у порядку отакім
Слова ті народила.
Невже для того,щоби я-
Порядок той змінила?
Навіщо ж креслити слова,
Життя в них віднімати?
Піддатись хаосу думок
І мозок напрягати...
Цього не зроблю,не проси!
Душа моя співає...
І у порядку отакім
Слова ті викладає.
Віталію Нестерчуку (Відповідь)
26.09.2006
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706752
Рубрика: Присвячення
дата надходження 15.12.2016
автор: Міла Брац