У потоках безжального часу,
Де зникають всілякі сліди,
Ми застигли, немовби Мідаси,
Що руками торкнулись води...
І душа перестала боліти,
Поцяткована віспою-злом,
Бо тепер золоті ми... Над світом,
Марнославства зігріті теплом.
Розміняли талант на дирхеми
І тепер не болить голова,
Бо, не золото - наші поеми,
І не золото - наші слова!
Не життя, а „робочі моменти”.
Де сьогоднішня совість митця?
Ми тепер - золоті постаменти,
У яких скам'яніли серця...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706771
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.12.2016
автор: Віктор Банар