Лиш день минув, а ніби ціла вічність.
Тягучі у самотності хвилини.
Знов проситься у гості хворий січень
до мене. Й до моєї половини.
Мене... вже дві. Нас раптом стало двоє,
відколи біль навпіл мене роздер
і мою душу. Я тепер потвора...
Напівжива... чи мертва вже тепер?
Ще наче й чую, бачу...Відчуття
ще не полишили понівечену душу.
Але навіщо? Що без тебе я?
Ти рівновагу Всесвіту порушив,
коли змовчав на поклик мій любить.
…Збираю рештки щастя у поділ,
як крихти хліба, щоби далі жить…
Кохання вже на требищі лежить
і вічністю минає день один…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706912
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2016
автор: Meggi