Твої окуляри роблять тебе більше діловою, аніж стильною...
Ти б могла спокійно обійтися без них, але лінзи справді тобі не личать.
А знаєш, твої очі за окулярами такі красиві...
Ти накладаєш на повіки легку туш, а над верхньою вією завжди робиш невеличку стрілку,
після чого твої очі стають просто неперевершеними.
У них глибина усіх твої думок,
душі,
краси...
Це тому ти їх завжди від мене ховала, коли я дивився прямо у них?..
Чи може просто відчувала дискомфорт?..
У всякому разі я хотів у них дивитися,
а коли ти відводила свій погляд я не ображався,
оскільки мав твої фото чіткої якості у своєму телефоні.
На деяких фото ти дивилася на мене і мені було надзвичайно приємно.
А зараз твої нові фото не мною зроблені і точно не для мене...
Відколи я побачив твої очі то зрозумів, що вони повинні завжди гріти ніжним сяйвом,
яке я мав бачити якомога довше.
А так дивитиметься хтось інший, але він так не зможе чаруватися твоїм поглядом, як я,
бо щось сталося не так,
і те сяйво чомусь стало слабкішим.
Я молю Бога щоб твій погляд завжди майорів нерозгаданим сяйвом радості.
Ти справді єдина,в кого мені вдалося побачити те неземне сяйво немов Різдвяної зірки.
Знала б ти, яким усе ж ніжним сяйвом воно затаїлося в моїй душі...
1.2.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706917
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2016
автор: Андрійчук Назарій Володимирович