Ти закарбуй у пам'яті своїй мене.
Таку як є – закохану, веселу.
І осінь нашу…в ній мене й себе,
Ріку всіх почуттів – стрімку й шалену.
Пробач мені...пробач мені. Прости!
Вже я – не я і ти – не ти. Вже ні.
Між нами все було: образи, лють.
Але дощі сильніше тільки ллють.
Я в серці збережу твій погляд і вуста.
Нехай зігріють душу в лютий холод.
Хоч доля в нас з тобою не проста,
Ми не здамося! З боєм чи без нього!
Пробач мені...пробач мені. Прости!
Вже я – не я і ти – не ти. Вже ні.
Хоч і була між нами колись лють,
Але думки мої до тебе тільки линуть.
Пустити спробуй мене в свої сни, –
В них так комфортно, лагідно і тепло.
Я в підсвідомості твоїй відтворю все,
Що не почув в реальності від мене.
Пробач мені...пробач мені. Прости!
Вже я – не я і ти – не ти. Вже ні.
Кохання, що між нами, не забудь!
Ти залишись зі мною. Поруч будь!
Минає день за днем…не разом ми.
Та почуття сильніші за отруту.
Пробач мені, пробач мені. Прости…
Не можу втримати в собі таку спокусу.
Пробач мені...пробач мені. Прости…
Вже я – не я і ти – не ти… Вже ні…
Між нами все було: образи, лють…
Вже ти – не ти. І я – не я. Забудь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706926
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2016
автор: Анна Голуб