Я досі, досі не можу відтворити в пам'яті твій образ.
Не можу згадати очевидних ознак, особливостей.
Пам'ятаю: темну кімнату, хрипкий голос. Присмак фраз.
Ми - покоління втрачених нами можливостей.
Мої думки не можуть вивільнитись далі умовних внутрішніх меж.
Я слухаю і проймаюсь твоїм відчуттям реальності.
Навколо - пафос дешевих сіронудних будівель-веж.
Я. Слухаю. Й намагаюся осягнути. (Ми в матриці?..)
Коридор поглинає нашу свідомість, глузуючи мелодією зі старих передач.
Усе так незвично, чарівно, трагічно. Ці стіни - лиш стіни, за ними - світи.
Життя - театр, фікція, безумство? Та ти тут просто самотній сонливий глядач.
'Йди спати'. Хочу лишитись. Бо інакше... й справді доведеться піти.
Я слухаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707076
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.12.2016
автор: Рина Ільноц