Буде нам у чому змагатись
того не бери, що тягне назад
приходь пити чай й цілуватись
у мій абрикосовий сад...
навчись трансформувати свій сум
в щось корисне і втішне - як поетичний струм
не роби з душі вокзалу
не роби бомбосховища
не пакуй валіз завчасно
не вбирай зайвого із середовища
не смійся чужим сміхом
власний – то дійсно путня річ
не будь просто комусь втіхою
для себе - бережи свою ніч
закопуй лише зерно – і воно проросте
не обілюй багна – занадто воно просте
не мацай в душах чужих –
там радості не знайдеш
бо заразишся від сумних
і в їхній світ попадеш
там темно, голодні собаки шкребуть
ті душі , і злидні зловіщі їх ссуть
а будь – як я – одержимим природою
у всіх проявах - позапогодною
як упав, то підводься і йди без упину
ноги не бережи - тільки мозок та спину –
для думок і гнучкості
не вір у тупих неминучості
плекай свою зневіру в дешевих чужих богів
і непересічним вмінням дістанеш святих берегів
І приходь до мене – вип’ємо чаю
міцного, гарячого – і не раз…
пишу, бо тебе помічаю
цей лист знайди в сітях, на небі,…у зграях
підводь свою дупу, кажу ж я –руш
зустрінемось - рано чи пізно
ні, рано не буде для наших дозрілих душ
бо прожили життів десяток нарізно
поквапся, бо час вже іде, все буде інакше з тобою
якщо ти бажаєш сексу – і тут я тебе заспокою
та все це мине, і важливе, і трошки не те
приходь… стигне чай … абрикоса цвіте…
© Олена Зінченко 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707143
Рубрика:
дата надходження 17.12.2016
автор: Zinthenko Olena