Безпорадно,
Поглинаючи самотність
Мертвих стін спустошеного раю,
Я тримаю на терезах неспроможність
Захистити межі свого краю.
Натискаю -
І гуде жало у скроні.
Я забула: є ще друга чаша!
Чи загинути в безвізовім полоні,
Чи здобути славу серед "наших"...
Розпродавши
Із вінка по дві на руки
Тим, що у скорботі геть здуріли,
Закликати на спустілий цвинтар круків -
Щоби марно коси не сивіли.
Розговіли...
Надто влучно та відверто!
Чи жилося вам, невдячним, тут не ладно?!
Там, на другій чаші, воля - напівмертва,
Закатована, ковта мій подих жадно...
Безпорадно...
(18.12.2016)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707159
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2016
автор: Мантіхора