Як то сльози ллють самі,
Звідки та могутність сили,
Якщо доля не в пітьмі,
Світ навколо гарний милий?!
Мабуть, бачивши красу,-
Душі так пильнують наче,
Дарять з квіткою росу,
Що так бездоганно плаче
Чудодійств яких нема
У мирському всім буденнім,
Чи серйозно, жартома
З виром в обсязі шаленім…
Плачуть з горя та біди,
Аж кричать несамовито,
Скрізь лишаючи сліди
Ті таємно чи відкрито…
З радощів,- вже не дива
І, здається, що недарма
Душа плаче, бо жива
І така – над нею карма…
20.12.2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707530
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 20.12.2016
автор: Єгорова Олена Михайлівна