Те, що тривожило раніше – не болить.
Чи то душа замерзла, чи занесло снігом?
Неначе зупинився час на мить,
Геть спантеличений своїм постійним бігом.
Моє буття і болісне й сумне,
Помножене на сутінки й тривогу,
У спогади несе воно мене,
Найтяжчу вибираючи дорогу.
Я особливість пам’яті кляну,
Бо у хвилини суму і тривоги,
Сама до себе в душу зазирну,
Й проходжу знов одні і ті ж дороги!
І знов збиваю душу до крові,
І знову вірю людям, чуєш, знову!
І знову падаю, не відірвусь землі,
Вдягну на душу нове плаття знову!
Я не навчусь ненавидіти світ,
Також не зможу вибачити зраду,
Те, що тривожило раніше – не болить,
Час гоїть все, і тут також зарадить!
20.12.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707638
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.12.2016
автор: Олена Бокійчук