В далекі дні, в землі пророків,
На древні гори і моря,
Піднявшись раз на сотні років,
Свій промінь кинула зоря.
Він біг землею сяйвом світлим
І в царстві ночі і пітьми
Світились трави нерозквітлі,
В краю зеленої зими.
Тоді не в золото хоромів,
А в місто з глиняних хатин
Прийшов володар свого дому,
Єдиний Бог і цар один
Диміла жертва ще так само,
Курив священник фіміам
І за стіною величаво
Стояв могутній Божий храм.
А промінь біг, і пасовищем -
Туди, де знатним не з руки -
Ішли в готельний двір найближчі,
Прості душею пастухи.
В той час вантажились у Римі,
Ішли війська на кораблі,
А світ тримали вже незримо
Сповиті рученьки малі.
Вони хлібини розламають
І хрест під крики пронесуть.
Христове слово об'єднає,
Відкриє людству Божу суть.
Продовжать золото і зброя
Свій суд вершити на Землі.
І будуть рабство за собою
Нести імперські кораблі.
Але наш Бог у день останній
Розсудить люд усіх широт -
Далеке плем'я в океані
І Авраамовий народ.
Він прах від золота відсіє
Серед дванадцяти колін.
В брудний вігвам ввійде Месія,
Де буде праведний один.
Його зоря зійшла назавжди
В краю зеленої зими,
І біг землею промінь правди
Аж до полярної пітьми.
Щоб там, де в тундрі мчать олені,
Де є душа людська, жива,
На білий сніг лягли знаменням
Сліпучі промені Різдва.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707691
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2016
автор: Леонід Луговий