Мабуть, багато дорослих пам’ятають з дитинства книгу Драгунського «Денискины рассказы».
В одному з оповідань – «Слава Івана Козловського» - хлопчик Деніс на уроці музики намагається вразити вчителя співом, мистецтво якого, на думку хлопця, полягає в тому, аби співати якомога гучніше. Він вкладав стільки сил у спів (радше крик), що аж увесь спітнів, в нього трусилися ноги. У вчителя від сміху трусилися плечі, він мало не ліг на рояль, аби приховати від хлопця свою реакцію.
«Ну как?», запитує Деніс. «Чудовищно! – похвалил Борис Сергеевич». Однак мамі хлопця вчитель повідомив, що тому слави Івана Козловського ніколи не здобути.
Оповідання закінчується питанням, що ятрить хлопчину: «Невже Козловський співав гучніше за мене?»
Насправді ж співати голосніше за Івана Козловського (11(24).03.1900-21.12.1993), пам’ять якого ми згадуємо сьогодні, не так вже й складно. Його голос не позначався гучністю, але мав те, що вирізняє голос серед інших, те, що дозволяє виокремити звук певного інструменту в оркестрі за мілісекунди. Це – особливий тембр, як казали сучасники, світлий сріблястий, дивовижно чистий та вільний.
Втім, розповідати про тембр марно, його треба слухати. Це ми й пропонуємо зробити, лише наведемо кілька фактів про Івана Козловського.
Народився в селищі Мар’янка поблизу Василькова на Київщині, навчався музиці в Київському музично-драматичному інституті. Кар’єру виконавця розпочав у театрах Харкова та Полтави, дуже швидко опинився в Москві, 1926 року був прийнятий до трупи Великого театру СРСР. Козловський майстерно виконував оперні партії – крім чудового голосу, він мав великий акторський хист, вирізнявся уїдливим гумором, і характерні ролі у виконанні Івана Козловського перетворювалися на шедеври.
Іван Козловський прожив більшу частину життя в Москві, помер і похований там, але ніколи не забував батьківщину. Він виконував українські пісні та романси, грав у постановках творів Лисенка, Гулака-Артемовського, Аркаса, Степового, а ще – створив в рідній Мар’янівці дитячий симфонічний оркестр, власним коштом забезпечив його інструментами, нотами, організував навчання дітей.
Талант Козловського отримав не тільки любов слухачів, але й визнання на офіційному рівні. Дві сталінські премії, державна премія УРСР імені Шевченка, п’ять орденів Леніна, золота зірка Героя соціалістичної праці, звання народного артиста СРСР та України.
Ім’я Івана Козловського нині носять вулиця в Києві, музична школа в Москві, Художньо-концертний центр на Хрещатику, його профіль увічнений в пам’ятниках у Києві та рідній Мар’янівці, на поштовій марці та пам’ятній монеті України. В Мар’янівці діє меморіальна садиба-музей Івана Козловського.
А тепер – пісня. Пронизливо-ліричне, дещо незвичайне (без супроводу хору) виконання Іваном Козловським пісні на слова Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий» https://youtu.be/t2R3JUiQDEY
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707742
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2016
автор: Максим Тарасівський