Темінь глибока, неначе старість,
ще принесе нам і сум, і сумнів.
Плачеш, а значить, ти не зі сталі.
І зостається тепер у сумі
тихі розмови про неминуче,
стогін раптовий, листи про втечу.
Те, що насправді найбільше мучить,
вголос промовлене недоречно.
Криком обернеться той твій шепіт.
Кроки поділять надвоє простір.
Нам би повітря і, знаєш, ще би
хай би між нами все стало просто...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707801
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2016
автор: Катка