Коли маленькою була,
То дуже я хотіла стати
Дорослою красунею,
Й фанатів мріяла я мати.
Та мама завжди доріка -
''Ніхто, як ти, ще так не їв!
Як порося, і брудно скрізь...
Не вистачає навіть слів!''
Й подалась мати в магазин.
І залишилась тільки я,
Бо в тата справи, і пішла
В салон краси сестра моя.
Тоді умилася гарненько
Й пошкандибала до кімнати,
Де чепурилась, одягалась
І фарбувалась моя мати.
Дістала мамині парфуми
Й всю-всю косметику дістала,
А в шафі геть все перерила -
Найкращу сукню так шукала.
Тоді забралася на стільчик
І розпочала фарбуватись.
Як закінчила, то пішла
Я сукню мамину вдягати.
Ну ось - нарешті все готово!
Тепер красуня, як мамуся!
Такою не була ніколи!
Як же собою я горжуся!
І справді - я така красива -
Помада в мене аж на носі,
І по обличчю чорна туш
Тече... Я пам'ятаю й досі!
А сукня прямо величезна!
І в пудрі все волосся в мене!
Це я чи привид?... Може зомбі?...
Чи це вампір страшний?... Ой нене!!!
Та я ж то думала інакше...
Й заходить мама до кімнати
І... Що за звичка??? Від краси
Свідомість зразу утрачати!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707924
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 22.12.2016
автор: Вероніка Барнет