Я думав все уже позаду;
Кохання відлетіло не залишивши і сліду;
Та це лише був мій самообман;
Воно зачаївшись в заплутаних нетрях душі лишень задрімало;
Щоб при нагоді знову розірвати її на шматки...
Я думав, що загубив його в своїй уяві;
У цих заплутаних склепіннях лісових,
Густих чагарниках,прямолінійних степах та сумних безкраїх пустелях;
Де довгий час мандрував без Тебе;
Щоб віднайти оцю "крихту" спокою для своєї душі.
Шукав рятунку також в замках знатних королів;
І в хижах простолюдинів й жебраків;
Сідав за порадою за “камелотський” круглий стіл;
Та всюди лишень звучало "ТРИМАЙСЯ" з часом це пройде...
Та ніби все було вже добре;
Затихли шторми у морській безмежній глибині душі, відгриміли грози проливні, безжальні;
Та все змінила оця білосніжна іграшка - ведмедик;
Із ніжною емблемою "Я КОХАЮ ТЕБЕ";
І знову від недогорілої жаринки;
Запалав цілий світ...
23.12.2016 7.58
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708030
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.12.2016
автор: мішанчик