[b]«Світанкове соло»[/b]
лірика
[b][i]Олександр Печора [/i][/b]
Полтавський літератор
[u]Полтава - 2015[/u]
Одна із поетичних збірок Олександра Печори називається «Світанкове соло». Коли читав вірші з неї, не раз ловив себе на думці, що поет словом наче пензлем пише яскраві зорові образи. Зразу ж згадав, що Олександр Андрійович за фахом художник (закінчив Миргородський керамічний технікум). Йому не раз доводилось займатись найрізноманітнішою творчою діяльністю, задіювати різні свої таланти – мистецькі, міжособистісні, організаторські – бути упорядником, художньо-технічним редактором, дизайнером багатьох художніх книг та збірників. Крім цього, він постійно працював і як фотохудожник. Світлини Олександра Печори поміщені в книгах, газетах. Його фотодобірки, як і літературні доробки, використовуються в багатьох учбових закладах, в музеї Василя Симоненка, експонувались на виставках. Йому доводилось бути навіть відеооператором. От звідки, мабуть, в його поезії стільки візуального наповнення.
Прикладів поєднання, синтезу в одній особистості таланту літературного з талантом живописця є чимало. Саме таким ми знаємо Тараса Шевченка, котрий зумів відкрити нові обрії як в поезії, так і в образотворчому мистецтві. На пам’ять приходять також іще Волошин, Лєрмонтов, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі. Свого часу саме Леонардо стверджував, що «малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство».
Серед сучасних поетів-художників згадуються ще Анатолій Кичинський, Валентина Давиденко і, звичайно ж, Лесь Подерв'я́нський.
Та повернемося до збірки «Світанкове соло». Знайомство з нею нагадало, що поезія і живопис дуже схожі в намаганні гармонійно відобразити життя таким, яким воно є. Саме органічне з'єднання різних мистецтв в художнє ціле створює нову якість художнього явища, що не зводиться до простої суми складових його компонентів. Твори живописної поезії (чи поетичного живопису) несуть добро, красу і просвітлення, а людина може відразу познайомитися з двома видами мистецтва і, можливо, стати їх шанувальником.
Олександр Печора сам відчуває потребу синтезу в своїй творчості двох понять [b]художник[/b] і [b]поет[/b]:
[i]Духовності і творчості основа –
безмежна віра, світло й доброта.
З прадавнини [b]поет – художник слова,[/b]
людина вільна, щедра і проста.
…………………..
Зуміє той кохатися у слові,
хто вміє закохатися в житті.
[b]Поети – то художники любові,[/b]
тому і не зникають в забутті. [/i]
«Художники любові»(стор. 118)
Вже лише назви віршів з поетичної збірки «Світанкове соло» звучать як назви художніх картин: «Краєвиди(23), «Село під горою»(7), «Ота стежина»(6), «Покинута хата»(27), «Біля криниці журавлі»(29), «Квітневий етюд»(41), «Столичний осінній етюд»(91), «Травнева заметіль»(42), «Яблунева віхола у саду»(51), «Осіння гама у багатті кольорів»(78), «Притулилась калина до хати»(с.68), «Знов і знов квітує сад»(с.182) і т. п.
Навіть розділи в збірці художницькі. Їх два:
1.[b]Подовження миті[/b] – з пейзажною та філософською лірикою ( з 6 по 116 сторінку)
(Відомо, що пейзаж часто надихає людину на філософічні роздуми, тож таке жанрове поєднання цілком органічне).
2.[b]Художники любові[/b] – в ньому представлено лірику кохання (сторінки 118-193).
Численні поезії Олександра Печори з перших слів апелюють до зорової пам’яті читача:
[i] Оця приречена краса
на тлі осінньої блакиті –
дощем умитий, вітром битий,
каштан дочасно воскреса.
Зчорніле втомлене гілля,
не спочиваючи від літа,
враз почало бруньками мліти,
вже й зелен-листячком стріля.[/i]
«Оця приречена краса»(96)
Завдяки синтезу оповіді, віршованого викладу, яскравих живописних образів, композиційної довершеності зображуваного – поетична творчість Олександра Печори сприймається, як щось надзвичайно живописне.
Звичайно, саме в пейзажах поетичні художні образи асоціюються з графічними чи малярськими творами.
Ось такий вечірній пейзаж:
[i]У надвечір’ї тихім горді
тулились верби до води,
коли у зорянім ескорті
явився місяць-молодик.[/i]
«Дарунок долі»(143)
Про милу серцю Лубенську околицю:
[i] О, як я тут пораював!
Привільно і натхненно думав!
На лавці під креслатим дубом
етюд у серці малював.[/i]
«Приліг в квітучих чебрецях»(76)
Сільський пейзаж:
[i] У зажурі над ставочком
посхилялись верби.
Ген рясніють бур'яночки,
видно ферми ребра.
Край городів пахне гречка,
соняхи квітують.
А вже й вечір недалечко.
Що ж бо він готує?[/i]
«За грядками за ставочком» (с.107)
Міський пейзаж-ескіз:
[i] Виростають споруди помпезні.
Тротуарами – "тачки" крутезні.
На Хрещатику – крапельки раю.
А під ЦУМом жербак помирає.
Бізнесмени, міняли, путани.
Барабанять, танцюють каштани...[/i]
«Столичний осінній етюд»(91)
Похмурий дещо містичний пейзаж:
[i]Мов дідугани, сиві явори
над шляхом кладовищенським застигли.
Голодна тічка з буйним вітром скиглить.
І дощ пере.
І густо кучерявиться спориш.
Посеред двору погріб бовваніє.
На залишках воріт – підкова мріє
І дріж бере.[/i]
«Мов дідугани сиві явори»(49)
Поет вносить у поезію найтонше, багатофункціональне, мистецьки значуще відчуття світла, кольору, простору, повне істинно кінематографічного смислу поєднання барв, звуку і відстані.
Милуєшся цими пейзажами і не можеш не думати про те, яка велика схожість існує між Поезією та Живописом, яка велика гармонія їх поєднує. Ну хіба не картина уявляється, коли читаєш ці рядки:
[i] Осіння гама у багатті кольорів.
І сонце котиться по голубій тарелі.
Сільський пейзаж.
Ген – кілька припнутих корів.
Не череда…
Але які тут акварелі![/i]
«Осіння гама у багатті кольорів»(78)
Ти наче дивишся на пейзаж очима художника. Вдало підібрані слова і вербальні образи включають в мозку образи візуальні:
[i]Яблунева віхола у саду –
пелюстки рожевії у меду.
Гомонять під стріхою ластівки,
крилами черкаючи об шибки.[/i]
«Яблунева віхола у саду»(51)
Навіть в архітектурному пейзажі відчувається яскрава живописність поезії:
[i]Свіжі трави жують корови,
ремиґаючи без журби.
Забігайлівки і хороми
понад трасою, мов гриби.[/i]
Краєвиди(23)
В художньо-поетичній палітрі Печори окрім пейзажного є й другі жанри:
Наприклад, портрет:
[i] Радісні світлини на стіні.
Чорно-білі, та нетлінно квітнуть.
Досі усміхається мені
дівчина з минулого століття.
Й хлопець гарний.
Вусики – пушок…
Справжній хіпі.
Бравий погляд лиса…
А тепер
в люстерко гляну – шок!
Краще б сивий,
а то зовсім лисий.[/i]
«Два портрети»(175)
[i]Смаглявка гарна, карий блиск очей,
духмяне прядиво чорнявого волосся!..[/i]
«Опікун»(127)
[i] В твоїх очах – негасний біль, бездонний сум.
Та я побачив у тобі таку красу!
Таку незвідану зачаєну глибінь…[/i]
«А ти й для себе поживи»(148)
Часто поет використовує такий прийом –змальовує візуальний образ, споглядання якого викликають роздуми чи спогади. Або перед початком розповіді чи розгортання сюжету відштовхується від картинки, зображеної одним-двома рядками.
Наприклад, як в цих побутово-драматичних замальовках:
[i] Хвилююча безрадісна краса:
під крилами горіха – біла хата.
А мати край віконечка згаса:
несила й по долівці вже ступати.[/i]
«ПТАХА-МАТИ» (39)
Або ще:
[i] Притулилась калина до хати,
колихає розлоге гілля.
Край віконця зажурена мати
шепче зболено рідне ім’я.[/i]
«Притулилась калина до хати»(с.68)
Цей прийом, зокрема, використовується в віршах другої частини збірки – [b]Художники любові[/b], де менше суто пейзажної лірики.
-------------------
Олександр Андрійович дружить не лише з музами поезії і живопису. До нього небайдужа ще й покровителька музики. Чимало віршів в збірці «Світанкове соло» пов’язані з музикою – вони або були створені на мелодії, або чітко ритмізовані, мелодійні, яскраво пісенні, вірші автора композитори поклали на музику. Деякі з цих пісень записано на диски, вони виконуються аматорами та майстрами сцени.
А якщо в текстах цих пісень присутній явно виражений пейзажний мотив, хіба такий твір не можна назвати синтезом трьох мистецтв.
[i] Щедро туман на скроні осіда.
Є ще тепло і спеки вже немає.
Бавиться сонцем осінь золота,
а ностальгія в юність повертає.
Калина вже морози вигляда,
намистом пурпуровим наречіє.
А сивий сонях спомини горта,
в задумі зустрічає надвечір’я.[/i]
«ОСІНЬ ЗОЛОТА»(80)
Або ще один пісенний текст:
[i] Над річкою схилилася верба,
де ми облюбували човен мрії.
Давно тут поселилася журба.
Ім’я твоє в душі моїй зоріє.
Грайливо срібна річечка тече.
Стрічалися отут, неначе вчора,
та як же нині серденько пече!
Прикутий до верби старої човен. [/i]
«НА БЕРЕЗІ РОЗРАДИ»( с.177)
Наведу приклад ще одного вірша-пісні. (Класик французької поезії Поль Верлен з його «пейзажами душі» відпочиває!)
[i]
А на порозі вже мене чатує осінь,
і поселилася на скронях заметіль.
На струнах вітру за весною дощ голосить,
але любов не повертається відтіль. [/i]
«Любов колишня»(166)
-----------------------------------------
Хочу побажати Олександру Андрійовичу довгої творчої золотої осені. І надалі малювати словом, співати віршем, синтезувати різні види творчої діяльності собі в задоволення, людям на радість. Завершую словами вірша зі збірки «Світанкове соло»:
Хоч вже й минуло тепле літо,
та осінь – справді золота!
Любов’ю серденько зігріте,
коли душа ще молода.
«Дарунок долі»(143)
-------------------------
11.11.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708160
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.12.2016
автор: Віктор Ох