1
За її відсутності це місто стало порожнім
звалищем невтілених мрій,
За її відсутності всі птахи потопили листи,
які відкривали двері у царство жовтооких месій.
Я придбав хліб та сіль,
залетів у свій дім,
вітром –
відчинив кватирку
й годував голубів,
поки вони не стали
хрусткими дияволами
у пащі вітроногих скумбрій.
2
Я прийшов на могилу,
де поховали залізного їжака
колись він був непевен
у своїй любові,
та все ж сказав.
А коли проспівали річні ластівки –
Гніздо
розлетілось на маленькі клаптики.
Там під тим деревом, де осідала
велика любов,
знайшовся потужний змій,
який подушив пташенят.
І на втіху чи пак на відкритість
Казка розчарувала гидких персонажів,
Зробивши із них босоніжки Гермеса.
Тепер вони разом із вісником
Навідуються у будинки
Сполоханих закоханих.
Тепер вони пролітають різдвяними
дзвонами поміж будинками сплячої дітвори.
Тепер вони сміливі боги,
Солодкі стовпи,
у натовпі будяків,
Сміливі
Одинаки
Із ранцем
Невагомості –
Ходять
Туди-сюди,
Ходять
Туди-сюди,
Допоки
Горять
Свічки,
І світять зірки –
Яскравіші,
Ніж
Обличчя
Ісуса.
23.09.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708379
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.12.2016
автор: Immortal