Писати хочу так, серця щоб завмирали,
Пізнаючи землі нетлінний рай,
Зі мною зорі в небі щоб збирали
Й любили, як і я, свій рідний край.
Я закохати хочу всіх у слово,
Просте, співуче, в нім – народу суть,
Щоб ним клялися в вірності й любові
І відчували істини красу.
Писати хочу так, щоби мене чекали
Із порцією правди про війну,
Щоб вороги тих слів, моїх, лякались,
Визнаючи свою у ній вину,
Щоби разом нам випало сміятись
В обличчя тим, хто мав нас за рабів,
Щоби в путі ніколи не спинятись
І ціну знати ворогу й собі.
Писати хочу так, щоб волі не приспати, –
Неволі не пробачить нам земля,
Коли на неї прийдуть супостати
Й на шмаття стануть рвати-розділять.
Серця я хочу словом розбудити
В тих, кому власне жниво – не межа,
Своє ім'я боялись щоб ганьбити,
Щоб українців світ весь, поважав.
Писати хочу так, щоб тисячі читали
І про далеку, сиву давнину,
Чиї сини ми, й дочки, пам’ятали
Й землі платили власну данину.
Я хочу віру людям відродити
У завтрашній, у кращий, світлий день,
Любов до ближнього у душах розбудити,
Вона за руку мир нам приведе.
23.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708402
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.12.2016
автор: Ганна Верес