Хочу побільше сонця і сині над твоїми дахами.
Жодних хмар і громів, і снігів.
Коротких зим, бо ти їх не любиш.
Точно так, як мене.
Хочу не знати тебе і всього, що сталось з нами.
Я знаю, ти б теж хотів
і, власне, незабаром про все забудеш.
Якщо ще не...
Ми не здійснимось, не сповнимось, не станемось, а перестанемо.
Залишаю тобі чисте небо і вільні ранкові подихи.
Це не сльози, не розпач, я ділюсь найближчими планами.
Я тебе не стривожу ні словом, ні стуком, ні порухом,
ні прощальними кроками у глибині вокзалу.
Вже не час.
Про ці драми давно розказали
до нас.
Небо, бачиш, стає світлішим.
Може, все ж десь існує бог?
Може, я й помолюся до нього.
За двох.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708474
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 25.12.2016
автор: Ірина Гнатюк