Сухі безбарвні дні – то
не про мене
До сонця звикла і
моє ім’я – Helene
Моя молитва-
над дніпровською
водою
я не самотня –
мрійники зі мною
Не стане стільки часу, щоб забувся
момент зародження
незнаних відчуттів
Стара, сліпа - я неодмінно
повернуся
до тих жаданих віщих
берегів
Втішається вогнями над Дніпром
велике місто
І спогади мої нанизує
як дороге намисто
На плеса кидає думки,
ховає в берегах…
Та я ніколи не втолюся
У хвилях темних тих –
така моя жага
Я спрагла – і від того
я жива
В себе вберу всі води –
захлинуся
Свободою…. Тільки у неї
я раба
Себе знайду - для світу
Загублюся…
Собі нарешті дозволяю
обминути броди
Занурююсь і тілом і душею
в вічні води
Торкнуся мокрих віт
рукою
І знов прокинуся на березі...
з тобою
Я небо бачу вглибині
води
В ній проявився
потойбіччя дух
Ми вийшли з неї і ввійдем
туди…
Там незбагнене має
вільний рух
Дніпро – це нескорене
божество
На тлі землі –
посвята і прикраса
Я хочу жити і померти
тут
Під поглядом
великого Тараса…
© Олена Зінченко 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708529
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.12.2016
автор: Zinthenko Olena