Зимова тиша, сонний ліс і я.
Сосновим стовбуром торкаюся століття…
Якась пташина трусить з верховіття
Вчорашній сніг, мов з неба добрий знак.
Живі, не мертві – просто зимно сплять,
По стовбурах до крон біжить живиця.
Тулюсь щокою, чую - їм не спиться,
Про мене сосни нишком гомонять:
«Оце дівча до нас вже вкотре йде,
Людською ніжністю поділиться із нами.
Душі теплом, сердечними думками...
Додаймо ж сил їй жить серед людей!»
Так ось звідкіль і сила, і краса
Душі моєї ?! Ось в чім таємниця?
Так це не просто сніг трясла синиця ?
Наснагу й силу в тілі воскреса…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708832
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.12.2016
автор: Олена Жежук