[i]Чимало сцен бачив світ банальних
Що за одним сценарієм ішли
І слів радісних, і формулу прощальних
В його лексиконі століття зберегли
Тримають небо на своїх плечах атланти
Таке ж похмуре, мовчазне, як і колись
А під ним люди – долі арештанти
Сюжет ліпити свій, наївні, узялись
І я, мабуть, не виняток з загалу
Бо я тебе зустрів і палко покохав
Ти прийшла в життя моє подібне до вокзалу
Де потяг ніколи й ні на кого не чекав
Мені б тебе, тендітна квітко
Берегти від холоду й вітрів
І в свої обійми заховати швидко
Від розлуки грізних, безжалісних полків
Та я хто? Я Всесвіту піщинка
Я не герой, я зовсім не герой
Я відпустив тебе – ось моя помилка
Тепер завжди зі мною трагедії конвой
А ти на іншому березі ріки
Твоя історія, то справжня лебедина казка
Лиш мені, дурню, якось невтямки
Мені робити що скажи, будь ласка
© Леся Приліпко-Руснак, 28.12.2016[/i]
http://lesyaprilipkorusnak.blogspot.com
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709031
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.12.2016
автор: Леся Приліпко-Руснак