Клоуни

Музика  –  завжди  більше,  ніж  просто  організований  певним  чином  звук.  Музика  збуджує  почуття,  думки,  змушує  радіти  або  плакати,  кінець  кінцем,  вона  веде  за  собою  –  важко  собі  уявити  якусь  армію  без  оркестру.  Музика  -  диригент  людської  свідомості.

Але  трапляються  часи,  коли  вже  не  музика  як  така  діє  на  людей.  Трапляються  такі  темні  часи,  коли  уряд,  колективний  або  одноосібний,  визначає,  що  є  правильною,  корисною  музикою,  а  що  такою  не  є  і  тому  має  зникнути  (можливо,  разом  з  композитором).

Ось  таке  спадає  на  думку,  коли  згадуєш,  що  30  грудня  –  день  народження  Дмитра  Кабалевського,  радянського  композитора,  одного  з  "китів"  радянської  музики,  піаніста,  педагога  і  –  за  сумісництвом  –  чиновника.  Талановитий  і  плідний,  Кабалевський  лишив  по  собі  надзвичайно  багату  й  різноманітну  спадщину,  а  за  життя  отримав  чи  не  усі  можливі  для  радянського  музиканта  відзнаки.  А  хто  не  пригадає  «Клоунів»  Кабалевського?  –  як  за  «Дощиком»  Косенка,  так  за  «Клоунами»  Кабалевського  діти  нині  опановують  виконавську  майстерність.

Але  не  можна  не  пригадати  дещо  інше.  1948  року  в  СРСР  розгорнулася  боротьба  з  музикантами-формалістами  –  вони,  бачте,  писали  недостатньо  оптимістичну  музику,  як  Мясковський,  або  плазували  перед  Заходом  та  взагалі  були  буржуазними  декадентами,  як  Шостакович;  загалом  формалістами  було  затавровано  Прокофьева,  Шостаковича,  Мясковського,  Попова,  Хачатуряна,  Шебаліна.  Ну  не  подобалася  товаришу  Сталіну  їхня  музика!  –  а  цього  було  цілком  достатньо.

На  той  час  постанова  ЦК  КПРС,  якою  людину  таврували  тим  чи  іншим  жупелом  –  «ворог  народу»,  «формаліст»,  «безродний  космополіт»  -  була  набагато  більшим,  ніж  папірець.  Це  був  вигук  ФАС!  –  і  каральні  органи,  і  підприємства,  організації,  установи,  і  ЗМІ,  і  пересічні  громадяни  –  охоче  на  той  ФАС  відгукувалися.

Шостакович  –  один  з  тих,  хто  визначав  шляхи  розвитку  музики  ХХ  століття  –  був  оголошений  профнепридатним,  звільнений  з  усіх  викладацьких  посад,  позбавлений  звання  професора,  його  музику  припинили  виконувати.  Ось  як  про  цей  випадок  і  те,  що  ховалося  за  ним,  писав  Сергій  Довлатов:

«Кошмар  сталинизма  даже  не  в  том,  что  погибли  миллионы.  Кошмар  сталинизма  в  том,  что  была  развращена  целая  нация.  Жены  предавали  мужей.  Дети  проклинали  родителей.  Сынишка  репрессированного  коминтерновца  Пятницкого  говорил:  
-  Мама!  Купи  мне  ружье!  Я  застрелю  врага  народа  -  папку!..  
Кто  же  открыто  противостоял  сталинизму?  Увы,  не  Якир,  Тухачевский,  Егоров  или  Блюхер.  Открыто  противостоял  сталинизму  девятилетний  Максим  Шостакович.  
Шел  48  год.  Было  опубликовано  знаменитое  постановление  ЦК.  Шостаковича  окончательно  заклеймили  как  формалиста.  
Отметим,  что  народные  массы  при  этом  искренне  ликовали.  И  как  обычно  выражали  свое  ликование  путем  хулиганства.  Попросту  говоря,  били  стекла  на  даче  Шостаковича.  
И  тогда  девятилетний  Максим  Шостакович  соорудил  рогатку.  Залез  на  дерево.  И  начал  стрелять  в  марксистско-ленинскую  эстетику.»

Мясковського,  видатного  композитора,  яскравого  представника  академічної  музичної  школи,  який  обізвав  постанову  ЦК  істеричною  та  рішучо  постав  на  захист  колег,  включених  до  переліку  формалістів,  викинули  зі  сцени  разом  з  усім  його  творчим  доробком.  У  вигнанні  композитор  знищив  значну  частину  своїх  творів,  а  1950  року  помер.

А  от  Кабалевського  така  доля  не  спіткала  –  тому  що  він  був  на  іншій  стороні  барикад.  Він  таврував  формалістів,  тобто  практично,  свідомо,  з  використанням  службового  становища  брав  участь  у  репресіях  –  та  ще  й  кого  цькував!  Навіть  не  те  важливо,  що  жертвами  були  композитори  –  тобто  люди,  які  створюють  музику,  про  яку  хтось  з  великих  сказав:  «Це  дар  Небес  землі  та  єдине,  що  земля  може  запропонувати  Небесам».  Навіть  не  те  має  значення,  що  композитори  ці  були  не  просто  якісь  звичайні,  а  всі  як  один  видатні  та  навіть  надвидатні.

Головне  –  інше.  Мясковський  був  вчителем  Кабалевського.  Учень  зрадив  вчителя.  Ось  така  хрестоматійна,  навіть,  біблійна  історія,  класика  жанру  «так  не  робиться».  Розбещення,  як  сформулював  Довлатов.

Слава  Богу,  товариш  Сталін  формалістів  не  розстріляв  і  навіть  не  посадив,  на  відміну  від  «неправильних»  письменників,  поетів,  чиновників  та  мільйонів  пересічних  співгромадян.  Але  чомусь  не  вдається  вигукнути:  «А  міг  би  й  розстріляти!»  -  адже  формалістам  створили  просто  нестерпні  умови  для  творчості  та  існування.  Одна  людина  при  владі  таки  добряче  може  попсувати  життя  всій  країні!  –  навіть  і  після  смерті.  Щонайменше  можна  пригадати,  що  Сергій  Прокоф’єв,  також  таврований  та  переслідуваний  як  формаліст,  а  пізніше  поставлений  в  один  ряд  із  Гайдном  і  Моцартом,  помер  в  один  день  зі  Сталіним,  5  березня  1953  року  –  і  родині  було  надзвичайно  важко  не  те  що  якось  урочисто  поховати  композитора,  а  взагалі  поховати.

Сам  Кабалевський  щасливо  прожив  довге,  відзначене  нагородами,  преміями,  посадами  83-річне  життя.  Захоплювався  шахами,  колекціонував  марки,  викладав,  писав  багато  музики,  він  таки  був  надзвичайно  талановитим  композитором!  –  ось  вони,  «Клоуни».  Оптимістично,  життєрадісно.  Ніякого  тобі  формалізму.  Жодного  натяку  на  48-ий  рік  [youtube]https://youtu.be/s5RK4eGl-Uk[/youtube]  

Та  й  що  той  радянський  оптимізм?  Ось,  знову  нетлінне  від  Довлатова:

"В  Тбилиси  проходила  конференция  на  тему  "Оптимизм  советской  литературы".  Было  множество  выступающих.  В  том  числе  -  Наровчатов,  который  говорил  про  оптимизм  советской  литературы.  Вслед  за  ним  поднялся  на  трибуну  грузинский  литературовед  Кемоклидзе:  
           -  Вопрос  предыдущему  оратору.  
           -  Пожалуйста.  
           -  Я  относительно  Байрона.  Он  был  молодой?  
           -  Что?  -  удивился  Наровчатов.  -  Байрон?  Джордж  Байрон?  Да,  он  погиб  сравнительно  молодым  человеком.  А  что?  
           -  Ничего  особенного.  Еще  один  вопрос  про  Байрона.  Он  был  красивый?  
           -  Кто,  Байрон?  Да,  Байрон,  как  известно,  обладал  весьма  эффектной  наружностью.  А  что?  В  чем  дело?  
           -  Да,  так.  Еще  один  вопрос.  Он  был  зажиточный?  
           -  Кто,  Байрон?  Ну,  разумеется.  Он  был  лорд.  У  него  был  замок.  Он  был  вполне  зажиточный.  И  даже  богатый.  Это  общеизвестно.  
           -  И  последний  вопрос.  Он  был  талантливый?  
           -  Байрон?  Джордж  Байрон?  Байрон  -  величайший  поэт  Англии!  Я  не  понимаю  в  чем  дело?!  
           -  Сейчас  поймешь.  Вот  смотри.  Джордж  Байрон!  Он  был  молодой,  красивый,  богатый  и  талантливый.  Он  был  -  пессимист!  А  ты  -  старый,  нищий,  уродливый  и  бездарный!  И  ты  -  оптимист!"

А  ось  про  майже  те  саме  -  Максим  Рильський,  його  секрет  "любові"  в  країні  Рад:

"Хочеш,  щоб  тебе  любили?  Дуже  просто.  Одягайся  в  щось  драненьке.  З'являйся  з  такими  жінками,  щоб  самому  противно  було.  І  хворій.  Найліпше  —  на  рак.  Усі  тебе  обожнюватимуть.  Коротше,  виконуй  правило  трьох  Б:  не  хочеш  заздрощів  —  будь  бідним,  бездарним  і  болящим".

...Дай  Боже,  аби  таких  часів  не  повторювалося,  і  митці  слугували  музам,  пробуджували  в  людині  -  людину,  сіяли  розумне,  добре,  вічне.

30  грудня  2016  року

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709287
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.12.2016
автор: Максим Тарасівський