красивий труп стоїть в гостинній,
вже й розкладається собі,
на ньому дощик безневинний,
гірлянди світяться ясні.
немов опудало зашите,
ось так прикрасили цей труп,
живе давно уже убите,
а люди... люди... не збагнуть...
їм треба радості, забави,
їм треба запаху лісів,
красу здолати кожен прагне,
і прагне миру у житті.
нехай красується в гостинній,
бо ж гості критику дадуть,
а виправдання лицемірні,
але чи хтось, бодай, збагнув,
як він ялинку, наче хвойду,
задля потреби хтивих днів,
одів, роздів, зломив, і гордо
в багаття кинув, і без слів
забув її?
а та красуня,
якій ішов десятий рік,
могла б рости собі, та дуля,
який огидний людський світ...
30.12.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709395
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 30.12.2016
автор: Андрійчук Назарій Володимирович