Термометром бути його тілові хотіла,
Чи ґрунтом пухким для дум його – злив.
Довго у саду яблуком для нього спіла,
А він навіть його не надкусив.
Лилась в каламар, що на його столі, чорнилом –
Не вмовкнув ні разу туди перо.
В пироги, що ліпились, запихалася сиром –
Набивав бульбя́ними лиш нутро.
У вині, що наливав у бокал, грала хмелем –
Пив ковтками легко і не п’янів.
Росла для нього оксамитовим готелем –
В його очах не помітила вогнів.
Усе, що могла лиш, спробувала, на більше
Фантазії не маю і терпцю.
Руки умила. На краще це, на гірше?
Не визначить нікому по лицю.
Каламар - чорнильниця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710007
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.01.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)