Сніг падав синичкам на вії,
Мов зоряні атоми з неба,
Кружляв у своїй ейфорії,
Шепталися з хмарами верби.
Кінця не було цьому танцю,
Зима не скупилась на диво
І падав білявий по глянцю,
І знов перелистував чтиво.
Казкові рядочки клубочком
Мотала зима вечорами,
Зв’язала думки поясочком,
Писала собі панорами.
Надмухала гір парашути,
Стелила незайманий шлях,
Міняла вже звичні маршрути,
Шукала поради у днях.
Здавалось: сніги нескінченні
Із шлейфом розкішним фати,
Та було у цьому знаменні
З-за обрію видно мости.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710149
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 04.01.2017
автор: Шостацька Людмила