Наснився якось сон мені один
І бачив рай то, чи пекло, мабуть,
Безликі янголи вставали за одним
І пісню про звитягу заспівали.
Вмирали воїни на полі і в бою,
В огні горіли і тонули в ріках.
Повсюди смерть чигала на броню
Під шум гармат і тоскний вереск кулемета.
Я бачив страх, огиду в їх очах,
Нерозуміння проливання крові
І небажання далі жити так,
Хоч зрадницький наказ скував їх долі.
Їх називали воїни добра,
Безстрашним військом світла і звитяги.
Натомість лиш блистіли сльози на очах,
І падали тіла під обеліски слави.
Стогнала рідна мати і земля,
І рев плачу і смутку роздирав всім груди.
Навіки житимуть ті воїни в серцях,
Що полягли в холодному окопі.
Але довічно будуть прокляті лиш ті,
Що кинули синів вмирати на світанку.
Із мук, страждань і теплої крові
Ми стали витинати вишиванку.
До тебе, Іроде, голосять та кричать
Мільйони замордованих і вбитих.
Ти царство змурував своє з хлоп'ят,
Що тільки починали жити.
Тепер сидиш ти високо на троні,
Плюєш й паплюжиш все святе.
І твориш неймовірні статки
А твій народ жебракувати йде.
Тепер це так – «нова» країна
І жити «по-новому» почали.
Та тільки плаче щось дівчина,
Бо татко не повернеться з війни.
Він стане - як мільйони інших -
Безликим янголом у снах.
Обманутий і кинутий своїми,
І зраджений в думках і на словах...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710376
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.01.2017
автор: Mefistofel