Вітер, заблукалий у ярах,
Розігнав минулого туман,
Нас порозкидавши по світах,
Із яких повернення нема.
Цей туман, немов вітчизни дим,
Наче серця сум на чужині.
Так, туди відходять поїзди,
Тільки вільних місць немає. Ні.
Мов дитину кволу на руках
Ми нестимем крізь розлуки біль
Присмаку грудного молока,
Що, мов Віра, мешкає в тобі,
Той недобудований фасад
Планів мрії, стертих нанівець,
І відлиги вранішня роса
Не зігріє холоду сердець.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117010801788
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710929
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.01.2017
автор: Серго Сокольник