Минула осінь золота,
і листопадова сльота
вповила білий світ журбою.
Забрали радість журавлі,
віднесли в безвість на крилі́,
в далекий вирій за собою.
Не замітає сніг сліди
печалі нашої й біди
в серцях, обпалених війною.
Горить розтерзаний Донбас,
де більше року ти без нас,
а ми – у тузі за тобою
ждемо дзвінка... ждемо новин...
Вже впізнає маленький син
свого татуся на світлині,
малює донечка портрет,
ти ж – гордість і авторитет,
герой і захисник наш нині.
Нема твоєї в тім вини,
що вкрались пасма сивини –
тривоги випила по вінця.
Без тебе свят у нас нема,
і дітки, бачу, крадькома
стають в молитві на колінця.
Цілую я тебе у снах,
а сльози виллю у листах,
які тобі не відправляю...
Без скарги витерплю біду.
Ти ж – на війні!.. Я вірно жду
й тебе молитвами спасаю.
За нами серденька не край,
лиш захисти наш рідний край,
не дай спали́ть свого гніздечка!
І бережи життя своє,
ти – найдорожче, що в нас є!
– Твої
кохані
три
сердечка.
9.01.2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711089
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 09.01.2017
автор: Світлана Моренець