- Уявіть собі картину,
Москаль на україночці оженився,
Та після весілля, сучий сину,
Як свиня напився.
Ліг, тай спить
І не в зуб ногою,
Лише гармата його збудить,
І як той дурень головою,
Щось, телепню, крутить.
Ну москаль одним словом,
І гірші ще за нього бувають.
Не вивчає нашу мову,
Та й на свій «язик» картавить.
Спить, як сич на дубочку, посапує,
Та щось уві сні до себе дурень балакає.
Тут прийшла дружина Галя, коло нього сіла,
Щось дуже важливе запитати схотіла.
І так дивиться на нього, як кіт на мишу,
І муркотить щось на вухо,
Порушала його тишу.
Галя:
- «Чоловіче мій єдиний,
Дорогий мій друже.
Щось ти бачу любий мій,
Як кугут занедужав.
Ось святий вечір скоро прийде
В мою Україну.
Відсвяткуємо Різдво.
Побачиш родину.
І вже стіл накритий.
Вечерю смачну готують,
А тут в Московії лише вовки виють
І хіба від них хтось врятує!?».
Від цих слів москаль підвівся,
І щось шукати почав по кімнаті,
Бігав туди і сюди, хрестився,
Сварився, молився,
Зачинив всі двері в хаті.
Раптом каже своїй Галині,
Ось такі навіжені слова:
- «Не работает тормоз в машине,
І болит с бодуна голова.
Ты, вообще, хоть себе представляешь,
Как поеду я в твой бандерштат,
Ты что дура, или может, не знаешь,
Там на завтрак кацапов едят.
Распинают, на палю сажают,
В крест дубовый три раза плюют,
Заклинание трижды читают,
Ну, короче меня ж там убьют.
Хоть Украина твоя не Уганда,
Но я знаю там рабство и плен…
Просвещает нас всех пропаганда,
От лукавых и подлых измен.
Так что Галя, я к вам ни ногою,
Галя, чё ты, я просто боюсь,
Ведь дружу я пока с головою,
Ну, бывает, беспричинно смеюсь».
Галя:
- «Що ти, як ота гармата з ранку зарядився,
Ти чому під Новий рік, як свиня напився…
Нісенітниці торочиш про мою Батьківщину,
Хоч разочок прочитав би нашого Тичину,
Чи то Лесю Українку, Франка, чи Карпенка.
Ох, правий про москалів був Тарас Шевченко.
Ти живеш до цього часу розумом радянським!
Пам’ятаю, як в віршах лаяв вас Руданський!
Вибач мені любий друже, мій коханий муже,
До батьків поїхать мусиш, якщо не байдужа.
А якщо не хочеш їхать, то піду із хати,
На твої вже забобони глибоко начхати».
Галя лагідно:
- Ну ж бо, їдемо мій милий,
Хіба я тебе не кохала,
Хіба перед сном у ліжку
Українських книжок не читала.
Хіба я не варила тобі борщик,
Не викидала твій нічний горщик…
Ну ж бо зараз мені встав,
І не ліз у сварку,
Якщо будеш сперечатись
Дам макітрою під сраку».
Що би бидло не робило,
Як би рогами не впирався,
А у дівчину нашу Галинку,
Як той дурень закохався.
Тож, уявіть собі друзі, ще другу картину,
Вмовила Галя москаля поїхати в Україну.
Збираються, речі складають і пакують у валізи,
І тут москалику каже:
- «У меня нет визы!»
А Галя відповідає:
Пишногруда, круглолиця;
- « Як до кордону потрапимо
Повзи під спідницю.
Чіпляйся за що можеш,
Хоч зубами за сідниці,
Тільки любий мін пустунчик
Не роби дурниці».
Добре все. Домовились.
Зібралися. Потяг собі їде,
Але ж ніхто не уявляв,
Що все с цього вийде.
Приїжджають,
Їх вітають батько та мати,
З хлібом сіллю зустрічають,
Заходять до хати.
Роздягаються,
До різдвяного столу сідають,
І горілочки і меду і борщу наливають.
Тут пісне, а ось голубки,
Сало, зрази, смажена рибка,
(І від цих харчив у москаля
Вже тече по вусах слинка).
Ось запечена свинина,
Картопля клумачка,
Олів’є і грибочки, огірки і качка,
Капустина і хлібина здобна,
Саме с печі,
Ось такій, в нас в Україні друзі,
Щедрий Вечір.
От вже горілочка наллята,
Батько бере слово:
- «Хоч ти і москаль, синку, а вас вітаймо вдома.
Хай їй грець, дочці моїй, за таке кохання,
Подивлюсь чи справдиш ти наше сподівання.
Буде синку мені для тебе таке завдання.
Не хвилюйся, прошу дуже, я тебе, зарання.
Треба лише тобі піти до сусідів поколядувати,
Засіяти підлогу житом, колядку заспівати.
Як зайдеш у хату голосно скажеш,
– Христос народився!!!
По традиції три рази, щоб перехрестився.
Після цього господар мусить дати з харчами торбинку,
Пляшку горілки, може гроші…
Чи второпав синку!?».
Ось година вже пройшла, завернула в другу.
Заблукав можливо десь біля того лугу.
І немає, і немає. Ніч на дворі,
Десь вже година третя,
Батько тут дочку питає:
- «Галю, де подівся Петя!?».
Як зненацька, біля сходів щось заверещало,
Петро ввалився у вхідні двері,
Що аж з питель їх зірвало,
А сорочка вся обдерта, штанці порвались,
Тут Галино і питає,
- «Що мій любий сталось!?».
Петя:
- «Что случилось, что случилось!
А тебе, что мало!?
Там они меня пытали чесноком и салом,
Морды, во, у них какие, страшнее у бульдога!
В жизни я ещё не видел такого бандерлога!
Я с порога говорю и:,
- «Христос Народився!!!»,
А они мне:
- «Ти що москалику, в темну нічку, може, заблудився?».
Я им снова:
- « Доброй ночи. Я пришёл до хати
Это, как его, до вас, поколядувати».
На дворі собаки виють.
Хуртовина. Нічка,
А посеред кімнати стіл,
А на столі горить свічка.
Вітер віє завиває,
Страшно якось стало,
Достає господар ніж,
Пляшку, хліб і сало.
Розкладає все на стіл,
На ноги підвівся:
- «Звідки парубку такий ти до нас з’явився!?
Чи не Галя молода тебе до нашої хати,
В щедрий вечір попросила поколядувати!?».
- «Перед ним рукой дрожащей
Я перекрестился,
Как учили, говорю им:
- Христос народився!»
- «Славим! Славимо Його!!!
Заходь до хати,
Хоч ти синку і москаль,
Та не жид пархатий».
- «Но в момент последний мой
Вырвался, не сдался!!!
Ни словили, ни поймали.
В руки им не дался!!!
Ось така повчальна вам всім казочка від Кості.
Вивчай мову українську, якщо їдеш в гості!
Ось і казочці кінець,
А хто дочитав той молодець.
(Славімо дуже схоже на російське слово – словим, от слова ловить).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711124
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 09.01.2017
автор: CONSTANTINOPOLIS