А цій старій сосні вже більше сотні,
Такі дерева йдуть на поруби,
Всотала соки від землі і сонця,
Ввібрала радість з присмаком журби.
Душа її війною обпікалась,
Впиналось в неї блискавки жало,
Переболіло все, зарубцювалось,
Корою молодою заросло.
Жилося цій сосні, як і людині,
За довгий вік набачилась всього,
Живиці сльози скапують провинні,
Що не побачить явора свого...
Простоволоса стогне самотою,
Вітри палкі розвіюють журу.
Я чимось схожа долею з сосною -
І як сосна нескорена помру.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711194
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.01.2017
автор: Ніна Третяк