Моє серце ніби рваний м'ятий папір,
І на ньому чорні сліди від чорнила,
Залишились назавжди як і смола,
На душі ,що міцно і твердо застигла.
І щоб там завжди не говорили,
Розбити не склеїти по шматках вже назад,
Хто кохав без взаємності назавжди розбитий,
Хто кохава той дізнався що є біль, і що таке страх,
Тай кохання по суті нічого не варте,
Ми шукаємо в людях свій ідеал,
Незважаючи що самі не є з кращих,
Вважаємо проблема у інших тільки не в нас,
Ми шукаємо тих з ким життя своє пов'язати,
Хто б вогонь у душі розпалив,
А самі тільки холод можемо дати,
Цій людині взамін.
Хто ми тоді?Якщо не егоїсти,
Нами всіма панує лиж страх,
І навіть це двадцять перше століття,
Ніколи не стане нормальним для нас.
Моє серце ніби рваний м'ятий папір,
І на ньому чорні сліди від чорнила,
Без взаємності колись покохав я,
Ці сліди назавжди в душі залишились.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711343
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2017
автор: moon_in_the_dark