Де сонце сідає… жоржини там вічно цвітуть,
І гори вдягають корони – бурштинові німби.
Як йтимеш туди, попрошу, не лишай мене тут,
Бо маю зібрати насіння в небесній садибі.
В далеких світах із долонь моїх питимеш мед,
І вип'єш до краплі зі слів моїх присмаки м'яти.
Як небом повисну – впізнаєш мене без прикмет?
Ще стільки доріг нам пройти, щоб навчитись кохати.
А поки ітимеш – попереду сонцем зійду,
А спізнишся чи в безнадії погубиш стежини –
Зустріну тебе… й покажу в своїм дивнім саду,
Як сонце сідає в посіяні мною жоржини…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711357
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2017
автор: Олена Жежук