Біль поширює у мені сизий смуток
Що розтікається по усіх венах,
Наче рідка сталь для мечів
Якими вбиватимуть на аренах...
байдужістю.
Я кричу невпинно, та мене не чують.
Ламаю кінчики грифелів об шкіру
Малюючи лелек та очі безвісти
Що споглядає постійно та надміру...
жорстоко.
Подив викликає необхідність дихати.
Про що хочеться назавжди забути
Оповитися п'яним маревом мудрості
І нарешті хоч на мить тебе здобути...
радіючи.
Долоні пам'ятають дотик до нервів
Які тятивою не мали біля тебе спокою.
А запах шкіри в'ївся у мою голову
Наповнив легені рікою глибокою...
назавжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711412
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.01.2017
автор: Ждана