як же хочеться див...і чекаєш незнаного гостя,
ось розлите вино, світить лампа, порожні стільці,
а надворі баньші завивають пронизливо-гостро,
мов немає живих більше в світі нічному оцім
от чекаєш його і вигадуєш низки історій,
які хочеш комусь оповісти, байдуже кому,
хто би там не прийшов: чарівниця, чи бард, або воїн,
ти готовий всю ніч присвятити одному йому
адже через Слова і душа переходить у душу,
точно дібраний тембр розслабляє не згірш від вина,
і, можливо, десь там, в Слухачі, льдовик цілий зрушить,
і простягнеться мова, немов непомітна струна
і потягнуться, як мандрівці по Шовковому шляху,
дійсність, казка, сни в снах, також сни наяву,
як повинен Синдбад неодмінно дістатися в Басру,
так і прянощі слів необхідно віддать Слухачу
вже далеко за північ, чекаєш, а досі нікого,
одягаєшся в тепле, виходиш назустріч зимі,
щоб людину знайти, як маленького змерзлого бога,
і те прагнення див прочитати в зіницях її
віднайти саме ту, хто прочинить хоч трішки свідомість,
хто у гості запросить, повіривши в твої дива,
і немає нікого, хто ближчий, ніж цей невідомий,
може, він вже за рогом... зсередини сяє зима
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711533
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2017
автор: Віталій Стецула