Вона не здригнулася, і не заплакала,
І лист той прочитаний- знову в конверті…
Лиш серце її божевільно калатало,
Стрітивши відчай у чорній кареті.
Невже він так зміг ?- ” Мене не чекай,
Ні нині, ні завтра, точніше,- ніколи!”
І розпач, мов знята з гранати чека,
Несе відчуття невимовного болю.
Тепер вже сама… Як оте перебути?-
Сприйняти розірваність вічного кола…
І як не ковтнути образи отруту?
Що дітям сказати, як прийдуть зі школи?
Вона все стерпить, бо повинна, бо мусить,
Хоч суму й лунає тривожний мотив…
І лиш сивина їй волосся притрусить
В обіймах самотності і пустоти.
© Володимир Присяжнюк
16.12.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711772
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.01.2017
автор: Володимир Присяжнюк