Я не рукою намальований сюжет
Якоїсь новомодної картини,
І не пейзаж про Сад Едем,
І не картини фон я чорно-білий,
Не потічок, що дітям вмонтували у саду,
І не ландшафт гірський невинний …
Я є стихія. І цим сказано усе,
Як океан бездонний і всесильний,
І в нім ти можеш віднайти
Ті самі гори, течії і доли,
Істоти страхітливі там живуть
На глибині вже непритомній,
Бушують інколи в мені його цунамі верховодні,
І течії несуть у різні сторони у світ
То холод, комусь лютий, непривітний,
То Сонце, теплоту і літо без кінця,
В любові справжній щоб зігрітим бути …
А іноді – я просто сонця промінець,
Стрибаю зайчиком-пустунчиком безпечним,
Збираю жменьки хвильок в гаманець
І з мушлями бесідую про безкінечність …
А по ночах … як всі, в країну мрій лечу,
Зарившись в Місяця дворогий комірець,
Що світиться в твоїх очах глибоких …
Я – є усе, що бачить око, це мій рай і ад.
Чи справишся зі мною??
13.01.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711825
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.01.2017
автор: Лєна Дадукевич