Як вмирає осінній листок, що укрив його сніг,
Так самотня душа помирає в схололому тілі.
Чи то присуд такий, чи обставин жахливих то збіг,
Що очі вологі із сумом і вуста занімілі?
Тільки серце так б’ється шалено від згадки, подій,
Де в щасті любові, години, мов хвилини збігали.
Де до кісточок пальців на тілі своїм був ти мій,
Коли ми розпашілі обоє утоми не знали.
Без жалю я би тисячі раз повторила той шлях,
Хай там що: і печаль, і розлука, і чекання, і лінч.
Стала тінь я твоя, по твоїх йду неспинно стопах
І тепло на плечах - я, як згасає моя в небі ніч.
13.01.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711936
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2017
автор: Валентина Ланевич