Учепившись, як воша в кожух,
В край холодного синього льоду,
Звеш прокляттями ревними оду,
Розтривоживши душу чужу,
Ти ж спливаєш, не кров"ю - слізьми.
Крига тане, помалу, до краю
Лишень крок, а що нижче, не знаю.
Де страховка?.. не гайся, - візьми.
Бо підтопить ту брилу й... прощай,
Наче сонце, зависнеш за обрій.
Буде тісно у пам"яті добрій
Тим сльозам, що назвуться - ручай.
Лід не краща опора, повір,
Хоч удень віддзеркалює небо.
Посковзнешся, кому воно треба?
Глум і смішки, а мо`й поговір?
Тільки й світу убогим, з вікна -
Бачать зламані ноги і руки.
Для святенника - вірувань муки...
А що пекло в душі, хто там зна?
14.01.17.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712040
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2017
автор: Ліна Ланська