Якось чув – життя рятують кіт або собака.
А мене спасла від лиха моя рідна шапка.
Посидів добряче в кума на зимові свята,
Серед ночі ледве теплий ліз додому спати.
Довго мучився з дверима. Ключ не лізе клятий.
Не хотів будити жінку, тещу піднімати.
Жінка спить, аж чує шурхіт. Хтось ключами діє.
Чоловік лишивсь у кума. Значить, то злодії.
Що під руку їй попало, - тим вона вцідила.
Каже чесно, що від страху ледве не вродила.
Голова більш - менш на місці. Ще тримає тіла.
Сковорідка постраждала. Ручка відлетіла.
Очі вивалив на лоба. « Бах!». І все в тумані.
Знаю сам, - рука тяжкенька у моєї Гані.
Все ж пательня не чавунна, а якась китайська.
Добре те, що не попався молоток чи праска.
Голови немає часом. І на тому крапка.
Хочте ,вірте чи не вірте, - врятувала шапка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712389
Рубрика: Гумореска
дата надходження 15.01.2017
автор: НАСИПАНИЙ ВІКТОР