БЕЗ НОСТАЛЬГІЇ

Я  не  лишаю  заповіту.
Уже  достатньо  дум,  ідей...
Прощаючись  із  білим  світом,
піду  тихенько,  непомітно
і  не  турбуючи  людей.
На  проводи  в  селі  моєму
мене  питають  і  тепер,
чи  я  помер?  І  я  помер
на  віки  вічні.  То  й  зіп'ємо
напою  терпкого  вина,
яке  пускається  по  колу,
аби  усе  було  до  дна,
до  забуття  і  до  –  ніколи.
Нагоди  іншої  не  буде
о  цій  оманливій  добі
усе  довірити  судьбі,
коли  зійде  яса  полуди
і  не  заціпеніють  люди
багатослів’ям  у  собі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712790
Рубрика: Панегірик
дата надходження 17.01.2017
автор: I.Teрен