Ах, мій нещадний! Як ти злісно, звабно
До губ тягнувся - дух весь випивав!
В"язав руками. Світ ткав (як же ладно!)
Моїм волоссям... В небо запинав.
Під твоє серце клала тихо своє.
Ховала душу під крило твоїй...
До дна допив ти спрагло так, запоєм,
Зронив: "Як нудно тут - на мілині!"
Ах, мій жорстокий! Всесвіт кажеш тісно?
Блукай, шукай той свій молочний шлях.
Лиш не нівеч цю тиху мрію грізно.
Земна? Облиш, усе ж вона - мій птах.
.........................................................
Жадання, владність у мужчин - їх свита....
Занадто щедро поїть джерело!
А їм би цівку непримітну лити,
Щоб завжди спраглих до русла вело.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712954
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2017
автор: Мар’я Гафінець